Владислав Довгалюк навчається на 5 курсі фармацевтичного факультету, член студпарламенту, організатор спортивних заходів. Входить до складу Національної збірної команди України з історичного середньовічного бою. Визнаний кращим студентом-спортсменом ТДМУ 2018 року. Про навчання й плани на майбутнє, тренування в лицарському клубі «Золота шпора» та участь у всеукраїнських і світових турнірах Владислав розповів в інтерв’ю «Медичній академії».
– Усяка дорога починається з першого кроку, зокрема, й дорога до омріяного фаху. Для вас вона розпочалася…
– … з Тернопільської ЗОШ №3, після 9 класу вступив до Чортківського медичного коледжу, який закінчив з відзнакою. Отримавши диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Фармація», подав документи до ТДМУ, на 2 курс фармацевтичного факультету. Вибором задоволений. Наш університет дає професійні знання, вміння та навички найвищого ґатунку.
– Як давно захоплюєтеся історичним середньовічним боєм?
– Лицарською тематикою цікавлюся з дитинства. Турніри, мечі й щити, шоломи та лати – всі ці атрибути самобутньої середньовічної культури викликали у мене захоплення. Читав книжки, дивився фільми про лицарів. Тож коли дядько Віталій – мамин брат – зорганізовував у Кременці середньовічний фестиваль, я, звичайно, був серед глядачів. Дивився як дужі й спритні лицарі сходяться у герці, які в них обладунки, зброя, які потужні удари завдають вони один одному, падають і знову піднімаються, усміхнені. Мені теж хотілося мати таку зброю та такі обладунки, брати участь в історичних середньовічних турнірах. Але мені було лише 9 чи 10 років і я не мав уявлення, як потрапити до лицарської спільноти. Навчаючись в школі, а потім – у коледжі займався контактними єдиноборствами: вільною боротьбою, боксом, тайським боксом, айкідо. Коли вступив до ТДМУ, познайомився зі студентом Андрієм Андрусиком – неодноразовим переможцем лицарських турнірів європейського рівня. Андрій запросив мене на тренування з історичного середньовічного бою, я прийшов і зрозумів, що цей вид спорту найцікавіший з усіх, якими займався досі… З того часу минуло чотири роки й я стараюся не пропустити жодного тренування.
– У чому його унікальність?
– Це контактний вид спорту, в якому дозволені всі прийоми. Можеш боротися руками, зброєю, бити ногами, головне – не в заборонені, не прикриті обладунками місця. Використовую навички, здобуті під час занять боксом, кікбоксингом і боротьбою… Ці види спорту теж люблю, але в боксі не можна боротися, в боротьбі не можна битися врукопаш, і в змішаних єдиноборствах є свої обмеження. В історичному середньовічному бою їх немає. І сам бій дуже видовищний. Люди в лицарських обладунках б’ються або один проти одного, або беруть участь у боях 5 на 5, 10 на 10 або 21 на 21. Зброя – копія тієї, що використовували в реальних середньовічних боях: мечі, щити, сокири, алебарди. Кожен вибирає на свій смак.
– Ви найчастіше використовуєте…
– … дворучну сокиру – велику сокиру з довгим древком, яку тримаю обома руками. Важить вона майже 2,5 кілограма. Загалом у моєму комплекті дві сокири, щит, фальшіон – різновид меча та лати.
– Яка ж вага лицарського обладунку?
– У середньому 30-40 кілограм, залежно від матеріалу та розмірів бійця.
– Щоб змагатися й перемагати в таких боях, потрібно бути в добрій фізичній формі.
– Ми тренуємося. В ТДМУ ім. І.Горбачевського діє філіал лицарського клубу «Золота шпора», більшість членів якого – студенти-медики. Взимку тренування відбуваються в спорткомплексі ТДМУ, у весняно-літній період – на Козацькому острові в гідропарку «Топільче».
– Збірна України з історичного середньовічного бою на чемпіонаті світу «Битва націй» позаторік посіла перше місце, торік – друге. У яких ще турнірах брали участь?
– За останній рік їх було чимало. Змагалися на міжнародних турнірах в Іспанії, Німеччині, Чехії, Австрії, Польщі, Данії.
– Де цього року відбудеться чемпіонат світу з історичного бою «Битва націй»?
– У Сербії. Після фінального відбору до складу української збірної увійшло двоє представників ТДМУ – студентка медичного факультету Юля Кібець та я.
– Як вдається успішно поєднувати навчання з тренуваннями та змаганнями?
– Спорт навчанню – не перешкода. Навпаки. Головне – правильно зорганізувати свій час.
– Що для вас є стимулом у спорті? Нагороди?
– Нагорода – це приємний бонус. Мені подобається сам спорт, вихор подій під час бою. Я б займався цим і без винагород. Але й нагороди, звичайно, річ приємна, бо нагадують про спортивну перемогу.
– Яким книгам віддаєте перевагу у вільний час?
– Читаю літературу, що розвиває логіку, тренує пам’ять, Також люблю історичні романи, особливо про епоху Середньовіччя, книги в жанрі фентезі.
– Ваш улюблений вислів? Девіз?
– Це девіз нашого лицарського клубу «Золота шпора»: «Душу – Богу, життя – Батьківщині, серце – дамі, а честь – нікому».
Лідія ХМІЛЯР